Монографію Дмитра Володимировича Вєдєнєєва (доктор історичних наук, начальник кафедри оперативного мистецтва та історії спеціальних служб Національної академії Служби Безпеки України, підполковник) і Геннадія Степановича Биструхіна (професор Національної академії Служби Безпеки України, полковник, кандидат юридичних наук, у минулому - командир розвідувально-диверсійної групи Спецназу ГРУ) можна назвати „експертизою” гострої і актуальної в наш час теми – історія ОУН та УПА. Доречно відзначити, що авторам вдалося дистанціюватись від заангажованості і політизації піднятої теми. (Наприклад: автори підкреслюють, що обидві ворогуючи сторони вдавалися до методів, несумісних з суспільними нормами законності і людяності). Важливою складовою цієї праці є унікальні архівні матеріали, доступ до значної частини яких обмежений законом про державну таємницю. Все це дозволило дослідникам розкрити зміст, форми і методи провідних напрямків діяльності спеціальних підрозділів українських націоналістів та радянських спецслужб, а також виділити тенденції і закономірності їх розвитку. Аналізуючи причини цієї довготривалої жорстокої боротьби у післявоєнний період, автори вказують на цивілізаційні відмінності, які виникли із входженням Західної України до Радянського Союзу. Діяльність ОУН та УПА характеризується дослідниками, як масовий повстанський озброєний рух, котрий спирався на підтримку значної частини населення України, при цьому наголошується на поєднанні національно-визвольної боротьби з громадянською війною.

Д.В. Вєдєнєєв і Г.С. Биструхін також підіймають тему статусу ворогуючих сторін в сучасному українському законодавстві. Крім того автори аналізують стан дослідження історії ОУН та УПА в сучасній історичній думці, наголошують на її проблемах і небезпеці „уніфікації” вказаної теми у зв’язку з глобалізаційними процесами. Автори розглядають розвиток історичної науки на фоні проблеми меншовартості і, як наслідок, - нова міфологізація української суспільної свідомості, як форми соціальної мобілізації. Дослідники також вказують, що зусиллями радянської пропаганди фактично не було спроби розглянути український повстанський рух під кутом зору усталенних норм міжнародного права. На підставі цього науковці роблять висновок, що для об’єктивного висвітлення піднятої проблеми необхідно вдатися до „лекала” правових норм.

У монографії подаються маловідомі факти: про „бункерні” війни і співпрацю українців з спецслужбами НАТО, подробиці вбивства радянського письменника Ярослава Галана і спробу завербувати Максима Рильського, Володимира Сосюри та Петра Панча, терористичну боротьбу проти стахановців, диверсійні операції , які заважали будувати нафтопровід Дашава – Київ, переговори між ОУН і радянською владою про замирення.

Отже, монографія має зацікавити, як істориків-фахівців, так і широке коло читачів.

Джерело: