Ерик Аксель Карлфельдт (1864-1931) народився в селі Карльбо провінції Далекарія. Ім’я Карлфельдт, яке він собі обрав у 1889 році, походить від назви ферми, що належала його батькові. Його батьки – мама Анна Сатіна Янсдоттер та батько Ерик Янсон – походили з шахтарських родин. Карлфельдт закінчив місцеву школу, а з 1885 року навчався у Вастерасі. В 1898 році він закінчив Упсальський університет. Між 1893 та 1896 викладав у приватних школах. Деякий час працював у Стокгольмській газеті.

Працював у Королівській Бібліотеці Стокгольма п’ять років. В 1903 був призначений завідувачем бібліотеки в Сільськогосподарській академії. Тим часом, він набув слави поета і у 1904 був обраний до шведської академії. В 1905 увійшов до Нобелівського інституту Академії, а з 1907 року – до Нобелівського комітету. В 1912 призначений постійним секретарем Академії й надалі присвячував цій праці та віршуванню увесь свій час, хоча й залишався членом комітету. 1917 року отримав докторську ступінь.

Окремі вірші Ерика Карлфельдта друкувалися ще в шкільні роки. Перша збірка – „Vildmarks-och kärleksvisor” (Пісні пустки та кохання) була опублікована восени 1895 року. За нею йшла „Fridolins visor”, 1898 (Фрідолінові пісні), „Fridolins lustgård”, 1901 (Чарівний сад Фрідоліна), „Flora och Pomona”, 1906, (Флора й Помона), „Flora och Bellona”, 1918 (Флора й Белона), „Hösthorn”, 1927 (Ріжок осені). Збірка його вибраних творів вийшла під назвою „Arcadia Borealis” англійською мовою в перекладі Чарльза Ворона Строка у 1038 році.
Ерик Аксель Карлфельдт помер 8 квітня 1931 року.

Цю біографію було опубліковано у книзі серії „Les Prix Nobel”.
http://nobelprize.org/nobel_p....io.html

Часом якийсь цікавий іноземець питає нас, що найбільше цінуємо ми в поезії Ерика Акселя Карлфельдта і які саме риси творчості є запорукою його національної популярності. На перший погляд, відповідь проста, адже люди люблять говорити про улюблені речі. Будь-який швед відповість вам, що ми шануємо в ньому вміння описати нашу вдачу із хистом та стилем, які нам до вподоби. А ще тому, що його вірші мають своєрідну силу й витончений чар наших традицій, усі ті милі символи, ототожнювані з відчуттям домівки, краю облямованих соснами гір.

Але той таки швед скоро виправиться, усвідомивши неповноту такої відповіді. Бо ж у Карлфельдта є багато такого, що ми любимо, але рідко усвідомлюємо. Речей, які можна відчути, але дуже складно пояснити іноземцеві. А ще – неприпустимо використовувати для пояснення високого рівня Карлфельдтової поезії заяложені штампи, адже у ній – і сакральний зміст, і сила, й непридатні до аналізу інстинкти.

Фатум ліричної поезії, що полягає у нерозривному зв’язку духу вірша, його настрою та мови, якою той вірш написаний. І це яскраво помітно у його віршах. Карлфельдтова оригінальність може слабко проявлятися в перекладах, бо її значення, вага кожного слова вповні залежать від шведської мови. Між тим, коли хтось візьме на себе труд знайти спосіб адекватно перенести його твори у рідну літературу, то не лише доповнить її новим ім’ям, а й збагатить неоціненними скарбами. І ці скарби, хоча й набуті так-званою „малою мовою”, зроблять честь будь-якій так званій „великій літературі”.

Окинувши оком творчий шлях поета, починаючи з дебютного 1895 року, ми дуже чітко побачимо, як ця людина використовувала свої здібності для створення плодючої, міцної й щирої поезії. Він почав співцем природи, свідомий своїх можливостей, проте обережний у їх проявах. Чи ж придадуться комусь ті образи, що повнять його груди? Чи матимуть вони таке ж значення для всього народу? Він шукав спосіб вираження, друге „я”, незалежну фігуру, гідну ретранслювати його почуття, переживання, болі так само яскраво як і його сарказм. Знаменитий Фрідолін спочатку був плодом надмірної сором’язливості автора, який не хотів виставляти на показ власні переживання, особисте життя, власну душу, а з рештою став мало не фольклорним персонажем – північним Вакхом із капелюхом, оздобленим квітами свята врожаю в Пунгмакаребо. Карлфельдтів світ ставав усе більше й більше схожий на творчий мікрокосм, у якому відображався Всесвіт, так само, як відобразилися на сторінках Біблії барокові фрески того часу. І він проніс цей внутрішній світ із притаманним йому тонким почуттям гумору через усе життя. Поезія була для нього постійним тестом на життя, який завершився у останній прижиттєвій збірці „Ріжок осені” епілогом, заграним на зимовому оргáні, що поєднав землю та небеса, наче дзвони старої церковці, принесені з дитинства.

Коли б хтось спитав про наріжний камінь Карлфельдтової творчості, то відповідь була б – це самодисципліна. Дух його творів виростає з язичницьких обрядів і скелястих пустель. І саме голос природи – одне з найяскравіших видінь, які будить його поезія. Проте це видіння не приглушує й не руйнує інші – автор його приборкав, доклавши свою люблячу руку до щонайменшої деталі образу. Саме тому Карлфельдтова поезія має репутацію дивовижно досконалої. Важко знайти деінде строфи, що б’ють, наче дзвін, чи бринять, наче струни, та водночас містять єдиний гучний і чистий голос, що поєднує їх спільною ідеєю.

В поезії часто спостерігається поєднання традиційності та експериментаторства, рівновага принципів спадкоємності та оновлення. Національні традиції вижили у творах Карлфельдта саме завдяки такому синтетичному оновленню. Чудово, що поет, який черпав натхнення в минулих днях, чи принаймні у минущих, писав зі своєрідністю та нешаблонністю, яка зробила б честь будь-якому модерністу. Тож бачите, що попри усю свою позірну провінційність, співець з Даларни увійшов у світову літератури непересічним поетом, якому вдалося геніально сполучити в своїй поезії окрилений дух Швеції та форму модерного вірша.

Джерело: