А ти знаєш, коли настане Зима, я лежатиму під снігом і маритиму Весною...

Так було тоді і буде зараз. Ти огорнеш мене  білим льодом, насправді прозорим, коли я зеленим світлом горітиму в тобі...

Так було тоді і буде зараз.

А ти знаєш, я встигну... Я встигну, коли ти того захочеш. Тому знай – прийду, але не сама, а з ними. Інакше нема чого йти.

А ти знаєш, я встигну відчути Смак Життя! Єдиною миттю проживу цілу Вічність з тобою, бо ти – вони. 

А ти знаєш, нічого неважливо – в цьому світі важливим є Все. Саме тому є тільки ти і тільки я.

Найперше було Слово –  Ти.

І Слово було Бог – Я.

І тільки разом Ми створюємо Закон – Любов -  Люби Бога всім серцем Своїм – люби Ближнього Свого, як самого Себе.

А Ти знаєш, Я розквітну тієї Весни, коли цвіте звичайна трава...

Подивись –  проростаю. Зігріваєш мене холодом-чистотою – так з*являється ранкова роса та вечірня і полуднева…

Я ж казала, що в середні Зими Живе літо, а в Осені – Весна.

І... і Мені... Мені тепло, але хочеться ще тепліше... обійми Мене...

І Хай Вони відчують Тепло Наших долонь – побачать Сонце.