«Еліта», сучасні управлінці – невільники, мертві в моральному розумінню збоченці й зрадники народу. Невільник реагує лише на господарський, владний, командний крик. Як розбудити в ньому сутність людини? Та й чи залишилось у ньому ще те, що ми прагнемо розбудити?! 
Якщо це «пробудження» не досягло успіху, то немає сенсу тішити себе надіями, що якби статті «вічних революціонерів», журналістів та письменників були написані з пошаною до цих зрадників, до всіх, хто згаданий у них персонально, вони були б адекватно прийняті й почуті. 
Діоксиновий лідер та вся зграя маразматиків отримали більше ніж достатньо ласкавих та добрих листів від багатьох жителів держави, які відносились до них з повагою, писали з переконаннями, що власті чогось не бачать, не знають і не розуміють. Багато людей, не поклавши нічого лишнього у свої кишені навіть на законних основах, старались донести до лідерів країни знання про проблеми населення, поки ті робили свої чиновничі кар’єри; писали з повагою, але «е... Читати далі »

«Любіть Україну, як сонце любіть…», писав відомий український поет В. Сосюра. Та головне «гасло» нашого часу майже повністю співпадає з цими славнозвісними рядками: «Люби українське, люби Україну, люби все, що стосується України!».
Леся Українка чи Тарас Шевченко, Віктор Ющенко чи Богдан Хмельницький, борщ чи сало – це все треба любити, бо воно – українське. Чому? За що? Невже за те, що воно – українське?! Як саме потрібно любити? На ці, здається, прості запитання нам ніхто не хоче відповісти. Просто втовкмачують в голову політики, хоча в школі на політику накладено табу, вчителі, які ладні піти на все, щоб виховати з нас «справжніх патріотів». І от ми вже й самі ходимо, немов зомбі, щиро вірячи в те, що ця любов до українського – щира, що вона – від серця.
Та чи так це насправді?
Напевне, ні. Україна – повністю безідеологічна держава. Чому? Як так? Та тому, що ми самі ділимо країну на схід і захід. Самі заперечуємо спільні риси і вишукуємо щось відмінне. Ми самі знищуємо і... Читати далі »