Хто я? Мабуть, ніхто серед цього вражаючого світу паперових мініатюр. Здається, я просто кожного дня літаю уявою поміж цими віковічними будиночками. Лише з висоти я розумію, що нічого не значу для цього безкрайого міста. Тут, на Високому замку, я – людина, ідентична творцям древнього Львова. А там я – ніхто. Там я маленька цятка, яка просто існує для кількості.
Ось біля цих казкових віконечок, які виходять на Площу Ринок, я проходжу щоранку по дорозі на трамвайну зупинку. А ось там, по цих іграшкових рейсах, мчить кожної п’ятниці довгожданий поїзд вдаль, до рідного дому. А там – мільйони кольорових коробочок, в яких, мабуть, існує життя. Так, мабуть. Бо я починаю сумніватись, що це дійсно справжнє місто. Важко уявити, як по цих тонесеньких вуличках можуть ходити люди.
А весь Львів, як маленьке дитя величного неба, око кутаний тонким тюлем прозорого туману. Крізь ці молочні хмарки видніється праця золотавої осені. Вона вже потрохи тор-кається кучерявих парків і одиноких дерев. <... Читати далі »