...Назва проекту „Кам*янець”. До проекту входять тільки обрані. Так сталося, що назва перегукується із „вільними мулярами”, „орденом каменярів”, тобто масонів.</SPAN></I></SPAN>
Моїй мамі сказали – ця дитина ймовірно не житиме. Особисто я не пам’ятаю таких слів, бо лише своїм народженням стала чудом, як усі діти для батьків. Тож, народилася 24 січня (на два тижні раніше... :)), 1981 року. У мені вирує кров батька, після переливання сумнівів нема:).
2018 року за повість „Ювілей Фреда Чуприни” отримав Нобелівську премію з літератури. Наступного року отримав Нобелівську премію вдруге за повість „Острів”. 2020 рік мені приніс третю Нобелівську премію за роман „Спис Дон Кіхота” і прокльони моїх колег-літераторів. Ще це був рік масових самогубств прозаїків-романістів. Адже, якими б геніальними письменниками вони не були, але їх книги лежали нікому непотрібними в книгарнях і бібліотеках, бо всі читали мене!
Мама мене народила 19 серпня 1968 року в м. Кам’янець-Подільський… До 21 року я не вживав алкоголю і не палив. Не палю і зараз, хоч і дозволяю собі раз на рік-два викурити одну дорогу і якісну цигарку на велике задоволення (дві-три затяжки)… До алкоголю не маю звикання. П’ю переважно пиво (звісно ж не сам), і не більше 200-300 г. Чогось міцнішого не цураюся, але уникаю пияків… Маю обмежене коло людей, з якими дозволяю собі випити до 200 г спиртного… Мій зріст – 175 см. Таким я був уже у восьмому класі, але займався легкою атлетикою, переважно бігом на 3-5 км, тому мій зріст зупинися. Хоч в доброму тонусі я вищий на 1-2 см.
Чернишенко Володимир – людина, хоче бути щасливим. Хоче, щоб люди довкола теж були щасливими, але це, звичайно ж, лише прояв його крайнього егоїзму – просто приємно коли тебе оточують щасливі обличчя, жодних високих мет!
