| Перлина | Дата: Вівторок, 18.12.2007, 00:50 | Повідомлення # 1 |
Меркурій
Група: Админ
Повідомлень: 102
Репутація: 1 [2%]
Статус: Offline
| Я оце сиджу і думаю: варто писати, чи ні. Не так вже легко бути письменником, треба мати талант не тільки до написання, а й до сприйняття критики. З іншого боку, що би людина не створила, то є її власний світ, і погодьтеся, як вона сама, не зрозуміє ніхто. А інколи людина пише в пошуках себе, можливо, то не якісь літературні шедеври, але саме в потрібний момент є головним поштовхом до самореалізації, адже знайдена особистість отримує найбільший талант – бути собою. І лише незначна кількість таких особистостей стають видатними митцями. Та суть не в тому, ким ти будеш, суть у тому, ким ти є. Не можу судити про інших, але на власному прикладі стверджую: саме письменництво, у свій час, дозволило мені віднайти себе, як людину. Спочатку, людину загублену в часі, відкинуту світом, сповиту болем, потім – кохану людину, а зараз – спокійну, врівноважену, інколи, спантеличену. Власне, це є те чим автор живе, те, що сприймає читач, але в особистому ракурсі. Бо той чи інший твір читач переосмислює. Отже письменництво є таке собі перевтілення, відродження себе, як нової людини, саме тому важлива оцінка читача, бо за нею слідом йде самооцінка. Якщо тебе не сприймає Світ, починаєш зневажати свою творчість, в гіршому випадку – губишся в ній, губишся з відчаю. Відчай, ось у чому проблема. Людині в житті нікуди подітись, не має напрямку, мети...
Той стан треба в чомусь загубити. Зараз я зробила велику помилку – не можна губити, а треба опанувати його по інакшому. І якже виглядає новостворений” шедевр”?По своїй природі людина є митцем з народження.
Змалечку батьки стараються віднайти в дитині приховані таланти, по можливості розвивати. А якщо нема можливості?Як що до вислову – вроджений талант? Та не обов’язково початкова стадія розвитку відбувається змалечку, дуже часто людина йде до цього усе свое життя, а інколи, часу не вистачає, а інколи, при належних умовах треба спинить, щоб почати заново. Якщо не шукати логіки у даному процесі, то все правильно – хаотично, непередбачувано, не зрозуміло...Як на мене логіка в даному випа
дку то є психологія людини у визначений час. Таке собі відтворення внутрішнього світу, що набуло матеріального значення у слові, де слово має неабияку силу, сказала б, магічну. Але магію треба вміти подати, у цьому вся різниця між нами – авторами. Магія духу несе в собі пережиті відчуття, тому властиво злишок емоцій виштовхувати, бо я знаю людей, які не тільки пишуть, а й слухають себе, на цьому побудована вся писемність – спілкування з собою. Треба вміти слухати себе, сприймати себе, розуміти і водночас розуміти міру розсудливості щоб не опинитися в стані божевілля. Отже людина, яка пише являється не лише письменником, а й актором, актором , який грає роль власної душі і дуже часто треба вміти перевтілюватися, бути одразу обома сторонами однієї монети, при цьому не сплутавши емоцій наділених кожній. Та й це ще не все, бо письменнику також треба бути художником, щоб привабити, прикрасити зовнішні фактори – малювати словами. Але й це ще не все, письменнику треба бути людяною людиною. Бо пишучи він бере на себе велику відповідальність – вплив на читача. Тими, чи іншими мотивами, тими чи іншими ідеями спрямовує власний, набутий розвиток у русло читача. А русло, як ви знаєте взявши початок, прокладає собі шлях до нескінченності...
У наш час став модним вислів – віртуальна реальність, чи мало людей бажають відчути такий потік енергії. Та чи варто? Не краще взяти книжку і поринути у світ фантазії живих емоцій. Бо справді, книга то „всесвіт”, складові якої –окремі, маленькі та великі „світи”.А для розуму, книга – заряд духовної енергії. Та насамперед треба пам’ятати, що автор, у сьогодення, відважується на великий крок, кожною думкуою, кожним словом – відроджує душу, як природу людських почуттів, які на жаль, загрузли у матерії. І тоді той чи інший письменник, чи просто автор, чи любитель писати, чи володар такого собі хоббі виступає в ролі психіатра, психолога, до яких стало модно звертатись. А, може, мода повернеться до книги?
Варто писати, чи ні?
Кожна людина глибоко в душі - дитина. Тому смійтеся голосно і щиро...
|
| |
| |
