Де зникає межа між перекладом і оригіналом. Де автор дихає легенями перекладача. Де чуже стає своїм. Там народжується - переклад. Чи може переспів? :)

Дивно воно буває. Початок ХХ ст. і раптом - народник. Але народник по-шведськи. Не хуторянство, але й не модернізм. То що ж тоді? Як передати його лірику в українській традиції?

Як правильно і чи потрібно перекладати імена та власні назви в художніх творах.