http://gak.com.ua/creatives/2/9217

Тиша у партері, сплять балкони.
До одвірка з ніжністю тулюсь,
Де вловлю крізь вічні перепони
Новину з майбутнього якусь.

Не дивись на мене тьмяно, ноче,
Блисканням крізь сутінковий край.
Як Ісус, я мовлю – Авва Отче,
З чашею мени мене, давай.

Полюбляю вперту твою вдачу,
Згоду вже на роль я дав нехай,
Але заберу – бо інша, бачу,
Я не гратиму її, і не прохай.

Розпорядок дій я вже осмислив,
В ниви довгої чи ні – та є тупик.
Монолог закінчу спічем стислим –
Кожен, хто пройшов її - навіки зник.