Від втоми смертної я кличу спокій смерті. Бо те, що гідним є – злиденним нарекли, Нікчемну ницість зодягли у шати, А чисту віру – геть, і чесності зреклись.
І злото, почесті – їх надають ганебно, Натомість зневажають святість, честь. Це світ без справжніх істин та без неба, В якому править Влада, Дух – мовчить.
Безглуздя грає вправно першу скрипку, Звичайну правду названо простацтвом. Добро долає зло, як вічні болі лікар, А світові судиться помирати.
О, втомо, де знайти притулок мій останній? Та як піти мені, покинувши кохання.
