Задовбаний усими і усим , я смерть на себе накликаю,
Бо бачу : гоноровим хто вродився - той старцем потрапля до раю.
А той пустий нікчема, що занедбує цноту і віру , -
Живе в достатку, радощах, теплі, помре допіру.

І позолочені циганським злотом мають силу ордени,
Тим, хто спаплюжив найчеснішу честь є нагородою вони,
І верх беруть невігластво, розпуста і обман,
А хтось в каміні спалює свій незавершений роман.....

А той – тупий , як валянок - та проліза в науку,
На місці б за таке я умертвив би цю падлюку !
Й Добро хиріє в рабстві десь під парканом, побите Злом,-

Я би ніколи не хотів померти, але - мушу,
А помираючи – тобі , кохана, свою грішну душу
Я залишаю,
Й цей сонет, написаний
моїм
.......сумним
..................пером...