Я не втратив силу, змагаючись з життям на смерть! Терзає мені душу злиденна гідність “праведних”! Відверта пустка – їх оселя – буяє кольорами язв! Бо ВІРА знову втоптана в багно! В пошані злого прояв – золото і слава! Добро ображене сумлінням нечестивих! Істина блукає лабіринтами зневаг! Честь і доблесть…влада в казці їм знайшла притулок! Мовчання совісті – це спокій смирних і покараних митців! Тупість і невігластво кепкує з генію просвіти! Куди подіти спробу визнати, що все оце – обман і ницість! Відрубана свідомість – все в ніщо…життя зникає. Натомість – існування! Але не втратив силу я! Лиш мушу визнати – Переконати всіх в зворотному – дармна трата ! Померти і дозволити злу щербато посміхатись? Не вихід! Зовсім не для мене! Покинути кохання, що давало змогу жити далі? Її самотньою я не залишу в цьому світі! Моя любов, ТВОРЕЦЬ не спить – він хворий помирає, лишаючи нам муки!!!
