Умови конкурсу: 1. Учасники, що є зареєстрованими авторами ГАКу (GAK) залишають свій варіант перекладу під власним аккаунтом. 2. Незареєстровані автори реєструються :). Або надсилають переклади на адресу bio.cherv@gmail.com. Усі надіслані на конкурс переклади дублюються на даній сторінці. 3. Переклад робиться з оригіналу або підрядкового перекладу, зробленого Чернишенком В. 4. Конкурс триває з 25 лютого до 20 березня. 5. Можна подавати на конкурс твори інших авторів, але вони не можуть бути визнані переможцями. Призовий фонд: збірка сонетів Вільяма Шекспіра, видана в Стретфорді-на-Ейвоні; вручення на ІІІ Весняному Київському Книжковому Ярмарку або вислано поштою за бажанням переможця. Переможець: 1. Переможцем вважається особа, чий переклад одностайно визнано найкращим усіма трьома членами журі. 2. У разі, якщо члени журі не дійшли згоди щодо найкращого перекладу, його обирає Чернишенко В. з виділених членами журі творів. 3. Члени журі залишають за собою право по-всякому відзначати своїх претендентів.
Підрядковий переклад:
Втомлений всім я кличу заспокійливу смерть (спокій смерті), Бачачи гідність від народження приречену на злиденність, І пусту нікчемність, що процвітає в радощах, І найчистішу довіру (віру) зневажливо (непорядно) обмануту, І позолочені почесті, що їх ганебно надають, І цнотливу доброчинність (дівочу честь) жорстоко зневажену, І справжню (істинну) досконалість несправедливо ображену, І силу, котру затирає негідна (кульгава) влада, І мистецтво, приречене владою на мовчання, І тупість, що з напучуваннями перевіряє знання, І чесну (простодушну) правдивість, названу дурістю (простацтвом), І уярмлене добро в рабстві (на службі) у переможного зла. Втомлений цим усім, я хотів би позбутися (відійти) від усього, Коли б, помираючи, я не мусив би робити самотнім того, кого люблю (свою любов).
Tired with all these, for restful death I cry, - As to behold desert a beggar born, And needy nothing trimm'd in jollity, And purest faith unhappily forsworn, And gilded honour shamefully misplac'd, And maiden virtue rudely strumpeted, And right perfection wrongfully disgrac'd, And strength by limping sway disabled, And art made tongue-tied by autority, And folly (doctor-like) controlling skill, And simple truth miscall'd simplicity, And captive good attending captain ill: Tired with all these, from these would I be gone, Save that, to die, I leave my love alone.
Стомившися, вже смерті я благаю, Бо скрізь нікчемність в розкоші сама, І в злиднях честь доходить до одчаю, І чистій вірності шляхів нема, І силу неміч забива в кайдани, І честь дівоча втоптана у бруд, І почесті не тим, хто гідний шани, І досконалості — ганебний суд, І злу — добро поставлене в служниці, І владою уярмлені митці, І істину вважають за дурниці, І гине хист в недоума в руці.
Стомившись тим, спокою прагну я, Та вмерти не дає любов твоя.
Задовбаний усими і усим , я смерть на себе накликаю, Бо бачу : гоноровим хто вродився - той старцем потрапля до раю. А той пустий нікчема, що занедбує цноту і віру , - Живе в достатку, радощах, теплі, помре допіру.
І позолочені циганським злотом мають силу ордени, Тим, хто спаплюжив найчеснішу честь є нагородою вони, І верх беруть невігластво, розпуста і обман, А хтось в каміні спалює свій незавершений роман.....
А той – тупий , як валянок - та проліза в науку, На місці б за таке я умертвив би цю падлюку ! Й Добро хиріє в рабстві десь під парканом, побите Злом,-
Я би ніколи не хотів померти, але - мушу, А помираючи – тобі , кохана, свою грішну душу Я залишаю, Й цей сонет, написаний моїм .......сумним ..................пером...
Від втоми смертної я кличу спокій смерті. Бо те, що гідним є – злиденним нарекли, Нікчемну ницість зодягли у шати, А чисту віру – геть, і чесності зреклись.
І злото, почесті – їх надають ганебно, Натомість зневажають святість, честь. Це світ без справжніх істин та без неба, В якому править Влада, Дух – мовчить.
Безглуздя грає вправно першу скрипку, Звичайну правду названо простацтвом. Добро долає зло, як вічні болі лікар, А світові судиться помирати.
О, втомо, де знайти притулок мій останній? Та як піти мені, покинувши кохання.
Я не втратив силу, змагаючись з життям на смерть! Терзає мені душу злиденна гідність “праведних”! Відверта пустка – їх оселя – буяє кольорами язв! Бо ВІРА знову втоптана в багно! В пошані злого прояв – золото і слава! Добро ображене сумлінням нечестивих! Істина блукає лабіринтами зневаг! Честь і доблесть…влада в казці їм знайшла притулок! Мовчання совісті – це спокій смирних і покараних митців! Тупість і невігластво кепкує з генію просвіти! Куди подіти спробу визнати, що все оце – обман і ницість! Відрубана свідомість – все в ніщо…життя зникає. Натомість – існування! Але не втратив силу я! Лиш мушу визнати – Переконати всіх в зворотному – дармна трата ! Померти і дозволити злу щербато посміхатись? Не вихід! Зовсім не для мене! Покинути кохання, що давало змогу жити далі? Її самотньою я не залишу в цьому світі! Моя любов, ТВОРЕЦЬ не спить – він хворий помирає, лишаючи нам муки!!!
Стомивсь я всім, спочину в смерти жду, - Дивлюсь: народжена у жебрах честь, От в шати свят вдягнули хіть пусту, От віри чистої зрікання жест, От почесті відзнак (сюди б - ганьбу!), От бруд повій колишніх цнот дівчат, От справжню досконалість світ забув, От сила від вагання влад втрача, От керівник митцю зв`язав язик, От псевдонауковий знань контроль, От звуть простацтвом істини ази, От добре - раб, а зло - над ним король: Стомивсь я всім, й зійшов би в смерть тому, Та кину цим любов мою саму.
Я кличу смерть, дивитися набридло На жебри та приниження чеснот, На безтурботне і вельможне бидло, На правоту, що їй затисли рот, На честь фальшиву, на дівочу вроду Поганьблену, на зраду в пишноті, На вірність, що підлоті навдогоду В прах обертає почуття святі. І на мистецтво під п'ятою влади, І на талант під наглядом шпика, І на порядність, що безбожно краде, І на добро, що в зла за служника. Я від цього всього вмирав би й нині, Та жаль лишити друга в самотині.
Втомило все, про тиху смерть молю я, - Дивлюсь, як гідність гине у нужді, Нікчемність квітне в радіснім вбранні, І віра щира зречена в біді, І сором прикрашає ордени, Дівочу честь продажність сплюндрувала, Страждає бездоганність від ганьби, І квола влада силу підірвала, Вельможі палять творчість на вогні, Контроль для знань - отруєна стріла, Плямує правду ница простота, Знесилене добро в ярмі у зла: Втомило все, втечу від цього геть, Та ні, кохану усамітнить смерть.
Стомився я і кличу смерть спасенну. Набридло бачити, як все горить на прах. Заслуги визнають лише воєнних, А вірність й цнота вже зазнали крах. Гордяться дурні золотом фальшивим, А мудре слово кинуте на дно. Небесний дар зробили нечестивим І над усім лиш торжествує зло. Мистецтво зараз перед деспотом у страсі, Безумство нице вже показує чоло. Ми пристрасть й золото знайшли в одному класі, А благо служить в рабстві перед злом.
Спокійно зараз у труні б я ліг на віки, Коли б цей спокій не приніс тобі лиш муки.
2.
Втомило все. В сльозах я кличу смерть. Дивлюся, як добро у пустці народилось. І бачу радість, що рознесли в вщерть, І як від віри людство відхрестилось. І як гордяться златом чужаки, І честь дівочу грубо спотворили. Всі портить досконалість мастаки І мужність стала зовсім тут без сили. Мистецтво мусить на поступки йти І тільки дурні контролюють вміння. Простий позбувся назви простоти І вже й в добро пустило зло коріння.
Я б світу цього радо залишив, Та цим б тебе, єдину, засмутив.
3.
Змінився світ. Стомився я від нього. Бо бачу, як народжується страх, Як люди відрікаються від Бога І лиш прокльони зараз на устах. Прикрас фальшивих в кожного багато. Вже гордості немає на землі. Спалили все, собі зробивши свято, І захисту немає в цім теплі. Краса схиляє голову невтішно, Тупі "митці" беруть її на сміх. І буть звичайним зараз просто грішно, Хоч обійди ти тисячі доріг.
Цей світ покинути – єдина лиш надія. Та в ньому лишиться моя солодка мрія…
Де заблукала, смертонько моя ? - Вже надивився я на бідака, На багача, що весь свій вік гуля, На булаву в неправедних руках. На віру, що міліє між загат На покриток – хто відповість за глум? На те, як помикає братом брат На те, як тупість душить гострий ум. На кобзарів, що їм утято спів, На лицарів під муштрою кульги, На неумійка, що цькує майстрів, На те, як правду гноблять вороги.
Ой, смертонько, я б скрізь тебе шукав, Коли б так дівчиноньку не кохав....
· 
